Життя іде і все без коректур...

ЖИТТЯ ІДЕ
І ВСЕ БЕЗ КОРЕКТУР...

ЖИТТЄПИС
ЛІНИ ВАСИЛІВНИ КОСТЕНКО

Цьогоріч Ліна Василівна святкує свій 93-ій день народження

Неможливо оцінити вклад її в українську культуру. Її гострі, волелюбні та красиві вірші проникають глибоко у серце.

Я вибрала Долю собі сама
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претензій нема
До Долі - моєї обраниці.

Ліна Костенко

Народилася Ліна Костенко 19 березня 1930 року в родині вчителів, у містечку Ржищеві, що розташоване за 80 кілометрів униз по Дніпру від Києва. Згідно переказу, тут під горою загинув від ран козак, який чекаючи на допомогу товаришів просив свого коня: «Ржи ще, коню, ржи ще!» Звідси, можливо, і пішла назва міста. «Так було чи не так, а мені з дитинства той кінь ірже, - згадує поетеса, - і козак вмирає під Іван-горою. І нема кому його китайкою вкрити »…
В дитинстві була дуже неслухняною дитиною і завжди намагалася від усіх утекти. Бабуся називала її «шура-бура».

Одного разу я прорвалася на вулицю, рочків мені було неповних п'ять. Дорослі за мною, але що більше мене доганяють, то далі я біжу. Вони благають зупинитися, а я чимдуж. Вискочили шалені кузини і теж за мною. Кричать, гукають, а я вже добігаю до берега. Якби вони зупинились, може б, і я зупинилась. А вони в жахові, що дитина втоне, підступають ближче, простягають руки, а я відступаю у Дніпро. І коли вже вода доходить мені до шиї, я кричу: «Дайте мені свободу хоч тут!».

Ліна Костенко

В дитинстві мріяла бути льотчицею. Якось вирішила стрибнути з парашутом. Взяла стару мамину парасольку, обідрала чорну тканину (адже парашут повинен бути білим, яким бачила його в небі), натягнула на каркас простирадло. Забралася на горище і, відкинувши драбину, стрибнула … Звичайно, сильно забилася. Але не плакала. Бажання літати не зникло у Ліни і в Києві, де з часом влаштувалася сім'я. А 22 червня 1941 року дівчинка втішала рідних: «Не бійтесь. Я сяду в літак, полечу до Берліна, прив'яжу до шворки чорнильницю, та як розгойдаю її над Гітлером, як розмахнусь! І прямо йому в лоб. І закінчиться війна».
Почала читати вже на четвертому році життя, дуже багато читала, бібліотекарки для неї підставляли сходи до верхньої полиці, де стояли рідко запитувані книжки.

В дитинстві відкриваєш материк, котрий назветься потім – Батьківщина.

Ліна Костенко

У 15 років вона вже читала Дідро, Гельвеція, Платона, Аристотеля ... «Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні" - йшов бій за Дніпро, люди сховавшись в окопі плакали і молилися, а одинадцятирічна Ліна намацавши якусь гілочку, стала водити нею по стіні, намагаючись писати прописними літерами. І тут від вибуху снаряда стіна впала - разом з віршем ... Весь жах пережитого під час війни залишився в пам'яті з дитинства, якийсь час Ліна не могла говорити. А коли писала контрольні, то вчителька української мови стежила, щоб вона дописувала слова.
«Бо й слова теж чомусь спотикалися і перескакували склади. Що не заважало мені писати вірші».

Один із них був надрукований в піонерській газеті «Зірка». Вочевидь, у тому вірші було щось таке, що привертало увагу читачів, бо юна поетеса вперше пережила хвилини слави – поштова скринька не вміщала листів із захопленими читацькими відгуками. Війна забрала в учнів два навчальні роки. Після закінчення 8-го класу Ліна складає екзамени за 9-й клас і успішно – із золотою медаллю! – закінчує середню школу. Тогочасні медалісти-випускники середніх шкіл вступали до будь-якого вишу без екзаменів. Їй подобалася філософія. Але не судилося…

Перше зіткнення з системою

Ліна подала документи на філософський факультет Київського університету

Я зайшла, – згадує Ліна Василівна. – Там стояв жовчний брюнет із чіпкими очима. Він був у цивільному, але мені здалося, що він був у чорних блискучих красах. І він мені сказав: «Таких как вы, мы не принимаем». Я йшла додому, не тямлячись від образи. Що значить – таких? Мені вісімнадцять років. Я ще нічого поганого не зробила. Я не збираюсь робити нічого поганого. Зрештою, я навіть не здатна зробити щось погане. Яка ж я – така? Що в мене батько репресований. У багатьох репресовані. То що, нам не вчитися?

Такий ось розпачливий «потік свідомості» оволодів дівчиною. То було перше серйозне зіткнення із системою – попереду їх буде ще немало.

І хто б там що кому не говорив,
а згине зло і правда переможе!

ВСТУП ДО УНІВЕРСИТЕТУ

Через рік Ліна вступає до Чернівецького університету. Але навчатися там не змогла через брак коштів. Батько репресований, а мати не змогла допомагати через мізерну заробітну плату – просила доньку повернутися додому. Голодувала. Одного разу знепритомніла на вулиці. Лікарка уважно подивилася на неї і сказала: «Голодний обморок. Дайте їй яблуко».

НАВЧАННЯ

Повернулася до Києва. Вдалося вступити до педагогічного інституту. Все більше захоплювалася поетичною творчістю. Почала відвідувати літературну студію, де збирались такі, як і вона, початківці. Колишні учасники студії до цього часу пам'ятають тендітну, з розкішним хвилястим волоссям вродливу дівчину. В її тогочасних поезіях зразу ж вгадувався неабиякий талант. Найбільш проникливі здогадувалися, що в неї рідкісне обдарування, що вона – діамант, який потребує тільки огранення. Ліна і сама відчувала своє покликання. Провчившись деякий час у Київському педагогічному

інституті, вона вдається до досить рішучого кроку – залишає його і, витримавши у 1951 році дуже вимогливий творчий конкурс, стає студенткою Московського літературного інституту – єдиного на той час у світі вищого навчального закладу, в якому здобували освіту майбутні майстри художнього слова. Під час навчання в інституті гідно представляла українську поезію. Коли на літературних вечорах, на семінарах чи просто на дружніх вечірках у студентському гуртожитку починала читати свої твори, усі замовкали, бо враз потрапляли у полон її поетичного слова. І викладачі, і студенти були переконані:

Ліна Костенко – майбутня знаменитість. Навчання завершувалось. У заліковій книжці – лише п'ятірки. Подана як дипломна робота рукописна збірка "Проміння землі" отримала захоплений відгук відомого російського письменника Всеволода Іванова. "Це дуже талановитий поет з великим майбутнім, – писав він. – Вірші Ліни Костенко вражають своєю задушевністю, теплотою і дивовижною щирістю, тою високою щирістю, яка розкриває душу людини без дріб'язкового копирсання, надривності, цинізму... Я відчуваю, що українські вірші її досконалі...".

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Ліна Костенко

Повернувшись до Києва після закінчення навчання, молода поетеса зразу ж відчула, наскільки процеси десталінізації гальмуються в Україні. Місцевій партійній владі були не до вподоби нові віяння. Вона добре розуміла, що з розвінчанням культу Сталіна раптом розкриються величезні злочини, скоєні комуністичним режимом власне на Україні. Тому й не поспішали з реабілітацією безневинно репресованих жертв, чинили опір усьому новому й свіжому, що з'являлося у житті. Та все ж зрушення відбувались. Спочатку в літературі та мистецтві, потім – на інших ділянках життя.

Одну за одною Ліна Костенко видає дві поетичні збірки - "Проміння землі" (1957) та "Вітрила" (1958),
у 1961 році - третю збірку «Мандрівки серця». Всі, хто стежив за літературним процесом, відчули,
що в поезію прийшла неабияка творча особистість. Проте на жаль, 1963 року набір четвертої книжки «Зоряний інтеграл» було розсипано. Така сама доля спіткала книгу віршів «Княжа гора» (вже 1972 року).

... хвала вам! Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
Якщо мене ви й зігнете в дугу,
То ця дуга, напевно, буде вольтова.

Ліна Костенко

У 1972 році по Україні прокотилась лавина арештів. Але її обминули... Думається, просто побоялись арештовувати. І не тому, що вона була матір'ю двох дітей. Ні, причина в іншому. Коли репресовували, наприклад, Василя Стуса, то розраховували, що його як поета широкий читач майже не знав, бо він

на той час не встиг видати жодної книжки. А поезію Ліни Костенко вже і знали, і любили. Тому арешт популярної поетеси викликав би величезну хвилю протесту як в Україні, так і за її межами. Вихід було знайдено в тому, щоб ізолювати її, оточити глухою стіною замовчування. У 70-х був чинним так званий "чорний список", що складався з імен

письменників, яких не можна було згадувати, а їх твори – друкувати. Кожний, хто навіть ненароком порушував цю заборону, негайно звільнювався з роботи або, в кращому випадку, отримував сувору догану. Першим у тому списку стояло ім'я талановитої поетеси.

Про особисте життя

Ліни Костенко відомо досить мало, оскільки сама письменниця не любить журналістів і не бажає ділитись подробицями свого приватного життя.
Відомо, що письменниця двічі брала шлюб. Першим її чоловіком став Єжи-Ян Пахльовський, з яким Ліна навчалась у Московському літературному інституті ім. О. М. Горького. Шлюб тривав не довго, оскільки молоді люди мали зовсім різні характери. Тим не менш від першого чоловіка Ліна Василівна народила дочку Оксану, що згодом теж стала письменницею.
Наступними стали стосунки зі старшим на двадцять років перекладачем і письменником Аркадієм Добровольським. Ліні було 28, а йому – 48.

Ліна Костенко разом із чоловіком Василем Цвіркуновим.

Другим чоловіком Ліни Костенко став директор кіностудії імені Довженка Василь Цвіркунов. Разом вони прожили до самої смерті Василя – 25 років. Чоловік завжди підтримував Ліну, став її опорою. Від другого чоловіка письменниця народила сина Василя. Разом з чоловіком вони об'їздили всю Україну – на його інвалідському "запорожці". Під час Другої світової Василь Васильович втратив ногу. На солдата, який майже не подавав ознак життя, у польовому шпиталі вирішили навіть не витрачати наркоз.
Разом долали безробіття, коли в 73-му Цвіркунова звільнили з

кіностудії, а Ліну вже роками не друкували, залишивши без гонорарів.
Разом перебороли її примусове "мовчання", коли поетка навіть голодування оголосила – через образу, спричинену керівництвом "Літературної України".
Оксана, донька Костенко від першого, студентського шлюбу з польським письменником Єжи-Яном Пахльовським, називала вітчима татом, а до рідного батька зверталася на ім'я. Сина Ліна Василівна назвала на честь двох Василів – чоловіка та батька, чия стійкість і мужність була для неї взірцем.

Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи про долю іншої людини.

Ліна Костенко

ЗОНА МОВЧАННЯ

Отож між «Мандрівками серця» (1961) та книгою «Над берегами вічної ріки» (1977) - шістнадцятилітня зона мовчання. Справжній переполох серед чиновників від літератури викликав рукопис історичного роману "Маруся Чурай". Довгих шість років він поневірявся по видавництвах. Які тільки недоліки не приписувались цьому твору і які тільки ярлики не чіплялись на нього у редакційних відписках та внутрішніх рецензіях! Проте роман дуже швидко здобув всенародну любов. Кожне його видання вмент розкуповувалося. Його переписували, вивчали напам'ять. З романом Ліни Костенко поверталася українська ідея – ідея незнищенності народу, як його пісні.

"Минає день, минає день, минає день! А де ж мій сад божественних пісень?» - запитує себе Ліна Костенко і творить свій сад – книгу «Сад нетанучих скульптур» (1987). З того ж 1987 року виходить її збірка віршів для дітей «Бузиновий цар». А після періоду напруженої роботи Ліна Василівна робить воістину щедрий подарунок читачеві – «Вибране» (1989), куди увійшла збірка «Інкрустації». 1999 року Ліна Костенко видає історичний роман у віршах «Берестечко» – про найбільшу поразку в українській історії.
Ліна Василівна має особливу потребу перебувати тілом і душею в зоні боротьби, у зоні ризику.

ЧОРНОБИЛЬСКА КАТАСТРОФА

Ліна Костенко болісно сприйняла звістку про Чорнобильську катастрофу і всі роки вносила свою частку у ліквідацію наслідків аварії. Вона декілька разів була в Чорнобилі. Нею створений документальний фільм « Чорнобиль. Тризна», написана повість про аварію на ЧАЕС.
Кажуть, що коли один журналіст попросив Ліну Костенко про інтерв'ю, то вона призначила йому місце зустрічі у чорнобильській зоні. Щорічні народознавчі експедиції у 10-кілометрову чорнобильську зону, зустрічі з людьми, що повернулися у мертві поселення, фіксація на кіноплівці, документальні записи. Тепер для Ліни Василівни звичним одягом є захисне хакі.

"Ми - атомні заложники прогресу.
Вже в нас нема ні лісу ні небес
Так і живем од стресу і до стресу.
Абетку смерті маємо – АЕС".

"Ви запитаєте, - як можна любити Зону?" А як можна її не любити? Хіба матір любиш менше від того, що вона вже померла? Навпаки, більше, глибше, покаянно, бо це любов, помножена на біль непоправної втрати».

Ліна Костенко

НЕЗЛАМНА

Нескореність Ліни Костенко перед тоталітарною системою – це її людський подвиг, який ще потребує відповідного осмислення. Залишаючись нескореною, вона зберігала не тільки власну честь і гідність, а й честь і гідність рідної літератури.
«Політичної біжутерії не ношу» - так одного разу відреагувала Ліна Василівна на спробу

вручити їй високу урядову нагороду, і цим самим немов попередила про свою непідкупність – мовляв, мені не треба від влади орденів та нагород, я не йду на компроміси, свято бережу своє право митця говорити правду. Не стала носити й світсько-тусівочної, згодом відмовившись від нагороди "Золотий письменник України".

Після смерті чоловіка Костенко мовчала ще 10 років, тримаючись осторонь від усього, що зветься "навколомистецьким колом". Зрештою, особливо компанійською вона не вважалася й у студентські роки.
Проте у 2010-ому знову повернулася в літературний процес – із романом "Записки українського самашедшого".

Є поети для епох

Ліна Василівна пережила Голодомор, Другу світову війну, сталінські репресії. В 2015 році вона допомагала людям в зоні АТО. А зараз вона разом з нами переживає війну з росією - страшну, криваву та безглузду.

Я всі 30 років незалежності знала, що росіяни на нас нападуть.

Ліна Костенко

І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!
Ліна Костенко

Ліна Костенко є лауреатом Шевченківської премії, премії Антоновичів, премії Петрарки, Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О.Теліги, вона нагороджена Почесною відзнакою Президента України і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

Використана інформація з відкритих джерел Інтернету. Усі права на тексти, фото та відео належать їх авторам

Гіацинтове сонце української поезії: біобібліографічний нарис до 85-річчя Ліни Костенко [Електронний ресурс] / [упоряд. Л. А. Іванова; ред. Т. Сафронова]; КЗ «Дніпропетровська обласна бібліотека для молоді ім. М. Свєтлова». – Дніпропетровськ М., 2015. – 36 с. – Режим доступу: http://obm.ucoz.ua/DOBM-publications/2015/Lina-Kostenko/pdfjoiner.pdf (дата звернення: 16.03.2023). – Назва з екрана.
Особисте життя Ліни Костенко - Dovidka.biz.ua [Електронний ресурс] // Dovidka.biz.ua. – Режим доступу: https://dovidka.biz.ua/osobyste-zhyttia-liny-kostenko (дата звернення: 17.03.2023). – Назва з екрана.
"А може, люди віруси… на цій живій Землі". Ліні Костенко 90 років - BBC News Україна [Електронний ресурс] // BBC News Україна. – Режим доступу: https://www.bbc.com/ukrainian/features-51961469 (дата звернення: 17.03.2023). – Назва з екрана.
Ліні Костенко - 92: пронизливі вірші та цитати про війну [Електронний ресурс] // Новини України - останні новини України сьогодні - УНІАН. – Режим доступу: https://www.unian.ua/society/lina-kostenko-svyatkuye-92-den-narodzhennya-virshi-i-citati-pro-viynu-novini-ukrajini-11750761.html (дата звернення: 17.03.2023). – Назва з екрана.
Телеканал Київ. «Росіян терпіти не можу»: Ліна Костенко вперше за 12 років дала інтерв'ю [Електронний ресурс], 2022 / Телеканал Київ // YouTube. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=3b2XwImN-jY (дата звернення: 17.03.2023). – Назва з екрана.